Опівдні 6 липня 1651 року під містечком Ріпки, що неподалік дніпровської переправи коло Лоєва, добігало кінця життя одного з найгрізніших козацьких полковників Хмельниччини. Його заскочили зненацька, поранили в руку й зарубали в короткому, лютому бою. Звали його Мартин Небаба – і саме його ім’я першим стояло на чолі Борзнянського полку, коли Чернігово-Сіверщина тільки підіймалася проти польської шляхти.
Походив Небаба не з козацької верхівки. Дослідники вважають його вихідцем із міщанського роду з містечка Коростишів на Київщині. Замолоду подався на Запорожжя, де швидко зажив слави здібного вояка.
Коли навесні 1648 року спалахнуло повстання Богдана Хмельницького і піднялася Чернігово-Сіверщина, Небаба опинився серед тих, хто очолив рух. На території Борзнянської волості постала окрема військова одиниця – Борзнянський полк із полковим центром у Борзні. Його першим полковником став саме Небаба.
Це був той рідкісний випадок, коли справжнім козаком ставав і той, хто ним не народився. Особиста відвага й командирське чуття зробили вчорашнього міщанина одним із провідних воєначальників Війська Запорозького. Його ім’я починали згадувати поряд із Кривоносом, Богуном, Нечаєм.
Борзнянський полк проіснував недовго. Уже 1649 року, після Зборівської угоди, його козаків долучили до більшого Чернігівського полку. Небаба піднявся ще вище: його поставили чернігівським полковником, а старшина не раз проголошувала його наказним гетьманом лівобережних полків.
Він устиг повоювати в найгарячіших кампаніях війни – під Пилявцями 1648 року, під Зборовом 1649-го. Коли постало питання про Зборівський мирний договір, Небаба був серед тих, хто рішуче заперечував проти угоди з поляками. Перепочинку він не визнавав.
Хмельницький бачив у Небабі того, хто здатен втримати північний кордон. Гетьман розумів: підірвати міць Речі Посполитої можна лише тоді, коли вогонь повстання перекинеться й на Білу Русь. Тож командування українськими військами на білоруському напрямку дісталося чернігівському полковникові.
Влітку 1651 року полк Небаби тримав в облозі Гомель. Та коли литовсько-польські сили перейшли в наступ, козаки змушені були відступити й узятися за оборону Чернігово-Сіверщини. Назустріч їм ішов литовський польний гетьман Януш Радзивілл – досвідчений, безжальний полководець, який мав намір очистити Білорусь від козаків, здобути Київ і з’єднатися з армією короля.
Небаба вже знав цього ворога. Ще раніше його корпус не давав литовцям спокою біля Лоєва: нищив переправи, топив ворожі обози в Дніпрі, бив авангарди, що першими ступали на лівий берег.
Радзивілл переграв козаків хитрістю. Його посли переконали старшину, що литовський гетьман розділив військо й не піде на Київ. Тим часом окремий загін Мирського – близько двох з половиною тисяч вояків – таємно переправився через Дніпро й вийшов козакам у тил.
Удар був раптовим. Опівдні коло Ріпок зав’язалася січа. Козацька старшина й кілька тисяч вояків полягли в бою. Серед них – і сам Мартин Небаба: поранений у руку, він був зарубаний на полі.
Втрати того дня були страшними з обох боків – тисячі загиблих. Рештки козацького війська на чолі зі Степаном Пободайлом відступили до Чернігова. 4 серпня Радзивілл увійшов до спорожнілого Києва, та втриматися в ньому так і не зміг.
Про останній бій Небаби збереглася легенда. Кажуть, литовський гетьман був так вражений мужністю свого ворога, що наказав поховати його з почестями й насипати над могилою високий курган. Документального підтвердження цьому переказу немає, але він пережив століття – і це теж свідчення про те, яку славу здобув полковник.
Борзнянський полк давно зник з мапи – його ім’я розчинилося спершу в Чернігівському, потім у Ніжинському полку. Та перша сторінка його історії починалася тут, на Борзнянщині, і вписав її чоловік, який пройшов шлях від міщанина до полководця й загинув так, як жив, – у бою, обличчям до ворога.
P.S. Якщо у вашій родині збереглися старі світлини Борзни та її околиць, перекази чи документи про козацьку минувшину краю – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot