Дванадцятого вересня 1683 року на горі Каленберг під Віднем зійшлися армії, що вирішували долю Європи. Серед тих, хто бився проти османської навали, був загін запорозьких козаків. Їхнього ватажка – кремезного козака з вусами до плечей – польський король Ян III Собеський потім назве «богатирем з-під Відня». Справжнє імʼя цього чоловіка – Семен Пилипович Гурко. Народився він у Борзні. А знатиме його весь козацький світ під іншим імʼям – Палій.
Батько Пилип Гурко записався до Ніжинського полку і став козаком. Семен мав двох братів і сестру. Ще хлопцем потрапив до Києво-Могилянської академії – тієї самої, де навчатимуться Сковорода і Полетика. Але кабінетне життя було не для нього. Після навчання Семен повернувся на Борзнянщину, служив козаком Ніжинського полку, якийсь час жив у Пухівці під Остром.
Перша дружина померла рано. Наприкінці 1670-х років Гурко опинився на Запорозькій Січі – і там отримав прізвисько, яке стало його другим імʼям. «Палій» – від «палити»: за особливу схильність підпалювати ворожі укріплення. Козаки цінували таких.
Після Відня Палій ще воював в Угорщині та Словаччині – відбивав фортеці Паркани й Естергом. А 1684 року Ян III Собеський видав йому привілей на формування козацького полку на Київщині. Палій осів у Фастові – спустошеному містечку, яке за кілька років перетворив на центр козацької республіки.
Пʼять-шість тисяч козаків, власна адміністрація, мито, данина, суд. Історики називають це утворення «Паліївщиною». Формально – у складі Речі Посполитої. Фактично – незалежна козацька держава, що простягалася від Демидова до Коростишева, від Білої Церкви до Радомишля. Двадцять років Палій тримав цей край, заселяючи спустошені землі козаками, які тікали від панщини.
1699 року сейм Речі Посполитої вирішив ліквідувати козацтво на Правобережжі. Палій відповів: «Він поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області. Лише він один має право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».
У 1702-му почалося повстання – те, що потім назвуть «другою Хмельниччиною». Палій, полковники Самусь, Іскра й Абазин підняли Правобережжя. Двадцять шостого жовтня козаки розгромили коронні війська під Бердичевом. За кілька тижнів пали Вінниця, Немирів, Бар, Хмільник. У вересні – листопаді Палій десятитисячним військом облягав і взяв Білоцерківську фортецю.
Мазепа спостерігав за Палієм здалеку – і бачив загрозу. Полковник із Борзни був занадто популярний. Його антишляхетська політика суперечила інтересам козацької старшини, до якої належав і гетьман. А народні пісні вже порівнювали Палія з Хмельницьким.
Влітку 1704 року Мазепа переконав Петра І, що Палій підтримує звʼязки з ворогами – прихильниками шведського короля. Тридцять першого липня, коли війська Палія вирушили в похід разом із сорокатисячною армією Мазепи, полковника арештували за наказом гетьмана.
Утримували спочатку в Батуринській вʼязниці. У червні 1705-го відправили до Москви. Царським наказом від 21 серпня того ж року – засланий до Тобольська. Конфісковане майно: дві тисячі сто сорок чотири золоті червінці, пʼять тисяч сімсот девʼять єфимків, сорок левків і двадцять девʼять кілограмів сріблом.
Палій провів у сибірському засланні три роки. Повернув його парадокс історії: зрада Мазепи. Коли восени 1708-го гетьман перейшов на бік шведського короля Карла XII, усі жертви Мазепи були реабілітовані. Двадцять восьмого листопада 1708 року цар наказав повернути Палія з Тобольська.
Повернувся не зламаний. 1709-го старий полковник – йому вже за шістдесят – бився під Полтавою у складі військ нового гетьмана Скоропадського. Після перемоги знову очолив Фастівський та Білоцерківський полки.
Помер Семен Палій на початку 1710 року в Києві. Похований з почестями в Межигірському Спасо-Преображенському монастирі. Там, у церкві Сходження Святого Духа, зберігалися його портрет, срібний пернач, шабля в срібній оправі, дві чарки та подароване ним Євангеліє.
Тарас Шевченко писав про Палія у кількох творах. У поемі «Чернець» – «Семен Палій Запорожець, лихом недобитий». У «Швачці» – «Полковника фастовського, славного Семена». Юрій Мушкетик написав про нього історичну повість. Володимир Малик зробив його персонажем «Таємного посла». Шевченко фіксував у фольклорних альбомах народні пісні про Палія, які співали й через сто років після його смерті.
У Борзні сьогодні є вулиця Семена Палія – перейменована з вулиці Свердлова. У музеї-садибі Олександра Саєнка висить картина «Семен Палій». А пернач полковника – атрибут його влади – зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені Тарновського. Василь Тарновський купив його у нащадків Палія наприкінці XIX століття.
Через рід Танських – дочка Палія Марія вийшла заміж за полковника Антіна Танського – серед пращурів Миколи Гоголя виявився і козак із Борзни.
Джерела:
Семен Палій – Wikipedia UA
Encyclopedia of Ukraine, стаття О. Оглоблина – encyclopediaofukraine.com
Чухліб Т.В. Палій (Гурко) Семен Пилипович // Енциклопедія історії України, т.8, 2011, с.41
Легендарний Семен Палій з Чернігівщини – chernihivregion.travel
Yakowenko N. An Outline History of Medieval and Early Modern Ukraine, Krytyka, 2006, p.427
Світлини: Wikimedia Commons (public domain)
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Борзни, її вулиць чи будь-які матеріали про козацьку спадщину Борзнянщини – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наша Борзна» / «Місцеві медіа»